Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей.

       Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.

     Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?. . . Вона вас засмучує і… все.

Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації най значущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7: - головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8: - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.

Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.

Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

    Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

 

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

        У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1. Зміна поведінки дорослого й ставлення до дитини

·   Виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

·   Контролюйте поведінку дитини, не нав’язуючи їй жорстких правил;

·   Не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;

·  Будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

·  Реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін..);

·   Повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

·   Вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині

·   Приділяйте дитині достатньо уваги;

·   Проводьте дозвілля всією родиною;

·  Не сваріться у присутності дитини.

3. Організація режиму дня та місця для занять

·  Установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

·  Знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

·  Зменшіть тривалість занять дитини за комп’ютером й перегляд телевізійних передач;

·  Уникайте значних скупчень людей;

·  Пам’ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності.

4. Спеціальна поведінкова програма

· Забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;

· Частіше хваліть дитину, гіперактивні діти чутливі до заохочень; складіть список обов’язків дитини й помістіть його на стіну;

· Виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;

· Не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

· Не давайте дитині доручень, що не відповідають її віку та здібностям;

· Допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап.

​

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

         У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:

• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

 

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

•  Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

•    Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

•    Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

•    Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

•   Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

•   Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

•   Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

•    Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

•     Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

•   Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

 

Кілька порад батькам замкнутих дітей

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

        Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

         Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

 

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів

1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.

2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно – наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу -1, 5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2, 5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.

7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.

8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.

12. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримаю її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.

14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

15. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.

Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей прекрасними.

Любові та взаєморозуміння, успіх і щастя вам і вашим дітям!

 

Насильство в сім’ї

    Що ми зазвичай розуміємо під насильством? Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

•   Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

•   Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

•   Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

•   Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

•   Ламання та знищення особистих речей;

•   Використання брутальних слів, лайка;

•   Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

•   Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

•   Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

•   Звинувачування у всіх проблемах;

•   Критикування думок, почуттів, дій;

•   Поводження із ним/нею як із прислугою;

•   Ігнорування.

          Насильством щодо дітей слід вважати:

•   Нехтування дитиною;

•   Нехтування обов’язків стосовно дитини;

•   Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

•   Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

•   Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

•   Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

•   Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

•   Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

       Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

        Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

        Чи знаєте ви, що:

• Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

• Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

      Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

        Як діти реагують на насильство в сім’ї:

Ø Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

Ø Діти відчувають сум.

Ø Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Ø  Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

        Вони можуть:

         Реагувати надто агресивно;

         Не визнавати авторитетів;

         Бути пасивними чи пригніченими;

         Мати вигляд заляканих;

         Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

         В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

         Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

       Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

       В результаті дитина:

•  Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

•  Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

         У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

       По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

      Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

      Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

 

Виховання агресивних дітей

1. Бути уважними до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятним способам вираження гніву.

6. Давати дитині можливість виявити гнів безпосередньо після фрустраційної події.

7. Учити брати відповідальність на себе.

 

Деякі поради щодо спілкування і виховання агресивної дитини

1. Якщо дитина запальна і войовнича, то до такого підлітка слід бути уважним, роз’яснювати наслідки його поведінки, щоб він учився регулювати свої стосунки з іншими людьми.

2. Уникайте перегляду фільмів і телепередач зі сценами насильства, жорстокості.

3. У жодному разі не застосовуйте фізичного покарання.

4. Займіть дитину конкретною роботою, щоб енергія йшла на мирні цілі.

5. Доброзичливість і теплі стосунки, постійне спілкування та вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – усе це допоможе запобігти агресивності.

 

    Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю.Б. Гіппенрейтер)

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому». Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

      Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему. Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5. Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

    Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

     Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6. Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?  і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

       Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

    Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

 

Як ми можемо допомогти дитині

         Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

         Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

       Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4. Не можна використовувати фізичних покарань.

5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

 

Зовнішнє Незалежне Оцінювання та Державна Підсумкова Атестація – ситуація тривожна, але безпечна

        Поради батькам

1. Контролюйте, скільки спить ваш син чи донька. Регулярне недосипання небезпечне для психіки, послаблює імунітет і загострює хронічні захворювання дітей.

2. В екзаменаційний період дуже важливе харчування випускників. Воно має бути повноцінним. Підліткам слід давати продукти, які містять вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. У натуральному вигляді є в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині, волоських горіхах.

3. Споживання на добу до 8 склянок рідини позитивно впливає на організм. При цьому корисно пити звичайну воду, натуральні соки. Вживання кави не підвищує працездатност, підсилює стрес, що призводить до підвищення роздратованості.

4. Частіше спілкуйтеся зі своїми дітьми, переймайтеся їхніми проблемами, допомагайте розв'язувати їх. Займіть позицію «друга» для своїх синів і дочок.

​

Як подолати дитячу брехню

     Щоб боротися з брехнею, потрібно спершу виявити її причини, а тоді вже діяти. Діти ще не настільки майстерні актори, щоб уміло замаскувати свою брехню. Тому обман можна простежити у поведінці малюка. Існує кілька загальних ознак брехні:

         - Зміна виразу обличчя, поява неусвідомлених рухів;

         - Зміна темпу мовлення, зниження тону, заїкання;

         - «забалакування», спроба змінити темп розмови;

         - Зволікання з відповіддю.

      Завдання батьків полягає в тому, щоб стримати дитину від брехні, викорінити в ній шкідливу звичку.      Зазвичай, першою реакцією батьків на брехню дитини є покарання, хоча воно не завжди дає бажаний результат – дитина наступного разу може краще замаскувати свою брехню. Спробуйте побачити ситуацію очима дитини. Покажіть, що готові її вибачити.

    Реагувати на брехню потрібно відповідно до вікової категорії дитини. Ваше завдання – дати дитині зрозуміти, що брехати – погано, і що брехня завжди викривається.

​

Конфлікт з вчителем

      У дитини конфлікт з вчителем… Це, звичайно, справа житєйська – з ким не буває. Всім не догодиш. Вчитися все одно треба… Так-то воно так, але лише від цих думок нікому не легшає. Ні дитяті, яке йде в школу, як на каторгу, ні батькам, які знаходяться в замішанні, ні вчителеві якому на голову повалилася чергова проблема. Як же можна допомогти маленькій людині здолати кризу?

       Лізти або не лізти? – ось в чому питання

      Багато батьків вважають, що втручатися в конфліктну ситуацію не варто. Одні вважають, що стосунки що лише підсилять антагонізм між вчителем і учнем. Інші упевнені, що дитя повинне саме вирішити конфлікт. Проте психологи вважають, що така пасивна позиція помилкова.

        Чому не варто пускати ситуацію на самоплив?

•  По-перше, страждаючий від конфлікту учень може порахувати, що відмовивши в допомозі, ви його зрадили.  Це підірве його довіру до вас і, можливо, він наступного разу не звернеться за допомогою в більш складнішій ситуації.

•  По-друге, дитині необхідно навчитися вирішувати конфлікти, і хтось повинен йому показати, як це робити цивілізованим шляхом.

•  По-третє, конфліктуючи з вчителем, дитя знаходиться в дуже складній ситуації. Для нього вчитель – те ж, що для вас начальник. Наскільки спокійно і захищено ви себе відчуваєте, коли потрапляєте під удари начальницького гніву? Чи не так, вам важче “розрулити” цю ситуацію, чим сварку з другом або тим, хто займає ту ж соціальну нішу, що і ви?

       Будь-яку складну ситуацію легко вирішити тому, хто може поглянути на неї з боку. Людина, що розбирає конфлікт, повинна розуміти, що відбувається, але в той же час не повинна заражатися емоціями конфліктуючих сторін. Ідеальним “рефері” буде фахівець, що володіє навиками психологічної допомоги, наприклад, грамотний шкільний психолог. На жаль далеко не у всіх школах є такий співробітник, не менший жаль викликає і те, що часто люди, які обіймають цю посаду не є професіоналами або вимушені встати на сторону вчителя, оскільки рятують честь мундира. Проте, перш ніж намагатися самостійно розібратися з вчителем, варто поговорити з психологом, якщо такий в школі є. За кордоном ніхто не здивується, якщо батьки наймуть стороннього фахівця для вирішення конфлікту дитини і вчителя, проте в нашій країні це може бути сприйнято в багнети. Тому такий загалом правильний і зручний варіант відпадає. Але якщо у вас є можливість, зверніться до фахівця, щоб він проконсультував вас і дитину. Це стане великою підмогою навіть якщо спілкування з педагогом ви вестимете самостійно.

        Батькові складно виконувати функцію миротворця, оскільки в конфлікт залучена найдорожча для нього людина – дитина. Проте в більшості випадків саме мати або батько вимушені втрутитися і знатися на ситуації.

Як правило батьки починають бити тривогу, коли конфлікт дитини з педагогом дійшов “до ручки”. Тобто у дитини розвинувся шкільний невроз. Чи можна до  цього не доводити? Зрозуміло, тим більше що на ранніх стадіях непорозуміння улагодити значно простіше, ніж коли учень і вчитель починають скреготати зубами при виді один одного. На жаль, багато дітей не повідомляють батьків про свої конфлікти в школі. Деякі бояться батьківського гніву. Інші просто не можуть сформулювати суть проблеми – вони відчувають, що щось не так, але розповісти про наболіле не можуть – це особливо властиво учням 1-6 класів.

         От як можна запідозрити конфліктну ситуацію:

•  Дитя почало втрачати інтерес до навчання. Учень початкової школи не хоче йти на заняття взагалі, більш старше дитя явно нехтує якимось предметом. Дитя “забуває” зробити завдання, залишає удома підручник і зошит – намагається поводитися так, як ніби цього уроку не існує.

•  Дитя неадекватно реагує на питання про який-небудь предмет або вчителя. Гарячиться, змінюється в особі, замикається в собі.

•  Дитя малює карикатури на певного вчителя, спотворює підручник з певного предмету, його зошит брудний.

•  Коли ви приходите із зборів, він поволі або прямо цікавиться, чи була “хімічка”, “англічанка” і тому подібне і що вона говорила.

•  У малюка псується успішність з певного предмету. Він може приховувати свої тривоги за зовнішньою байдужістю (“мені плювати”, “я не збираюся бути інженером” і тому подібне). У нього знижується самооцінка, падає упевненість в собі (“я не здібний до математики”, “з мене не вийде художник” і тому подібне). Класний керівник або вчитель робить записи в щоденнику дитини про погану поведінку на уроці. Якщо ви відмітили деякі з цих симптомів, то, швидше за все у дитини конфлікт з педагогом.

     Якщо ви запідозрили шкільний конфлікт, поговоріть з дитиною відверто. Перш ніж почати розмову, визначте її завдання. Якщо ви зберетеся провести виховну бесіду на тему: “Вчитель завжди прав, а ти повинен вчитися не дивлячись ні на що, і взагалі, сам винен…”, то дитя замкнеться і ви йому нічим не зможете допомогти. Мета вашої розмови – дати дитині можливість висловити те, що її турбує. Лише після того, як емоції будуть виражені (якими б неадекватними вони не здалися), дитина зможе прийняти від вас допомогу в конструктивному вирішенні проблеми.

        Отже, заспокойтеся і почніть розмову з дитиною. Не ставте питань – спокійно викладайте свої міркування. “Саша, мені видається у тебе проблеми з Марією Іванівною…” Якщо до цього ви лаяли дитину за його незадоволення школою або вчителями, то скажіть йому чітко і ясно, що надалі ви утримуватиметеся від цього. “Мені може подобатися або не подобатися твоє відношення до школи. Якщо ти захочеш взнати мою думку я тобі її скажу. Але зараз я хочу зрозуміти, що відбувається з тобою. Я постараюся допомогти тобі”. Малюк має бути упевнений, що ця розмова не стане приводом для нотацій, що ви не зловживете його довірою.

        Коли дитина почне вам розповідати про свої стосунки з вчителем, її розповідь може здатися вам надмірно емоційною. Дитя може змінитися в особі, проявити колосальну агресію, використовувати грубі слова. Не переривайте, не пригнічуйте емоції – така поведінка природна для цієї ситуації. Коли дитя робитиме паузи, називайте ті відчуття, які він випробовує: ти оскаженілий, ти відчуваєш несправедливість, ти відчуваєш образу, приниження і тому подібне Не коментуйте почуте, уникайте спокуси висловити свою думку або дати пораду. Лише після того, як ця фаза вираження емоцій, “спуски пари” пройде, ви зможете перейти до конструктивної частини розмови.

      Увага! Яка б думка про дану ситуацію не склалася у вас заздалегідь – забудьте її. У конструктивній стадії ваше завдання – розбір ситуації разом з дитиною. Головні питання, на які ви відповідатимете разом, “Чому?” і “Навіщо?”. Попросіть дитину пригадати, коли вона вперше відчула неприязнь до вчителя. Як розвивалася ситуація. Будьте уважні до деталей. Пропонуйте свої версії, ставте навідні питання, якщо дитя зайде в безвихідь: “А може, тобі важко спокійно сидіти на уроці після фізкультури, а її це дратує? А коли вона починає кричати на тебе?” Лейтмотив цієї бесіди можна виразити таким чином: ні у тебе, ні у вчителя немає злого наміру, немає тяги до взаємного знищення. Просто ви в чомусь не розумієте один одного і не можете домовитися.

      Навіть якщо ви не зможете в цій розмові знайти єдине вірне вирішення – не біда. Дуже важливі його “побічні ефекти”: дитя вчиться ставити себе на місце іншого, дивитися на ситуацію з боку; дитя розуміє, що ви його підтримуєте; дитя виразило свої негативні емоції і відчуло себе розкріпаченим.

      У завершенні розмови намітьте план подальших дій. Пропозиції можуть виходити як від вас, так і від дитини. Варіантів багато: утриматися від того, що, мабуть, нервує Марію Іванівну, вибачитися перед Марією Іванівною. Можливо, дитя буде згодне на ваш візит в школу. Скористайтеся цією можливістю. Якщо дитя не хоче, щоб про це дізналися однокласники, виконаєте його просьбу – прийдіть в школу після уроків, поговоріть з вчителем наодинці.

       Якщо дитя не проти, поговоріть з вчителем. Стратегія поведінки приблизно така ж, як і при розмові з дитям. Ваше завдання – активно слухати. З вчителем це ще простіше, ніж з дитям, оскільки педагог – професія балакуча.

       Прагніть бути максимально спокійним і безпристрасним. Як і з дитям, спробуйте приступити до пошуку конструктивного вирішення після того, як вчитель виплесне свої емоції.

     Якщо перед вами класичний конфлікт “Я втомилася, а ти крутишся…”, вирішення можна знайти, запросивши дитину і вчителя до діалогу. Ви можете стати посередником який збере пропозиції сторін і допоможе прийти до компромісу. Добре, якщо Марія Іванівна пояснить дитині, чому їй важко вести урок, коли цей учень шумить. Хай він запропонує якесь вирішення. Наприклад, хлопчик з підвищеною збудливістю може вставати і тихо виходити з класу, коли він відчуває, що перестає себе контролювати. Марія Іванівна може пообіцяти не садити поряд з ним друга, який його відволікає або давати цікаві завдання, які залишать менше часу для базікання. Як не дивно, в цій ситуації велике значення має не те, які вирішення будуть запропоновані, а те, що ця ситуація більше не замовчується. Сторони висловилися – напруга знизилася.

Другий класичний конфлікт має форму “Я – начальник, ти – дурень”. Деякі вчителі, переважно старого гарту, вважають себе носіями істини в останній інстанції і щиро обурюються розкутістю сучасного підростаючого покоління. З такими вчителями рідко уживаються творчі діти які мають власну думку і люблять її відстоювати.

У цій ситуації можна допомогти педагогові правильно тлумачити поведінку дитини: його заперечення і оцінки не є проявом неповаги. Швидше навпаки: дитя упевнене, що педагог оцінить його нестандартне мислення. Практичні психологи радять в спілкуванні з авторитарним педагогом бути максимально коректним і підкреслювати, що ви визнаєте його авторитет. Дитя може говорити вам, що вчитель нічого не розуміє в сучасному житті і тому невартий пошани. Не приймайте цей вислів в багнети.

        Краще (зрозуміло, не у присутності вчителя) обговоріть тему пошани і прийняття однієї людини іншою. Допоможіть дитині отримати користь із спілкування з цим вчителем: як можна безконфліктно спілкуватися з такими людьми? чого можна в них навчитися? чи будеш ти так поводитися зі своїми дітьми, учнями, підлеглими? чому тебе зачіпає за живе авторитарне відношення: може, ми в сім’ї поводимося також? або ти не упевнений, що зможеш протистояти тиску, і перевіряєш себе на міцність? і тому подібне.

        Не виключено, що конфлікт викликаний тим, що методи навчання, які використовує вчитель, не личать вашому дитяті. Наприклад, математику технарям і гуманітаріям слід викладати по-різному. Маленький гуманітарій добре розуміє лише ті математичні дії, які він може застосувати в реальному житті. Йому необхідно постійно показувати, в яких випадках він може застосувати те або інше правило. Геометричні завдання йому слід вирішувати з кінця: чого нам не вистачає для доказу? Як це отримати? А не так, як пропонується в підручнику: домальовуємо одну лінію, проведемо бісектрису… Якщо вчитель не уловив цієї різниці і конфліктує з дитям, оскільки вважає його здатним ледарем, то вам слід підключитися до навчання. Намітьте разом з вчителем програму, за якою потрібно підтягнути дитину, і займайтеся з нею самостійно або за допомогою репетитора, щоб нагнати запущений матеріал, підвищити самооцінку, поліпшити успішність і таким чином, усунути саму причину конфлікту.

     Трапляється, що агресія педагога викликана тим, що він хоче отримати з вас гроші під виглядом репетиторства. Тоді ви в процесі бесіди обов’язково почуєте класичну фразу: “Вашому хлопчикові потрібні додаткові заняття…” Як вчинити в цій ситуації – вирішувати вам. Можна відкупитися. Можна встати стіною і дійти до директора або навіть міністра освіти, освітлюючи свій шлях праведним гнівом. Можна перевести дитину в інший клас або навіть іншу школу. У будь-якому випадку, ви покажете дитині, як слід поводитися при зіткненні з шантажем. Ви передасте чаду свій життєвий досвід, той, який вважаєте ефективним.

         В кінці хотілося б ще раз нагадати що будь-який шкільний конфлікт слід сприймати як привід дати дитині дуже важливий життєвий досвід. Навчаючи малюка вирішувати складні ситуації, ви робите його упевненим в собі і стійким у стресових ситуаціях.